Мистецтвознавство України

Українське мистецтво в контексті визвольної війни

2023-12-26T15:24:04+02:00

Напад Росії на Україну вивів на поверхню культурно-мистецького буття нації явища, які до активної фази повномасштабного вторгнення окупантів 24 лютого 2022 року не мали чіткої визначеності; та вони проявилися завдяки свідомій активізації ендемічних культуротворчих потенцій, що стало потужним інструментом опору українських митців, які разом з народом об’єднались у єдиний організм боротьби за суверенітет і демократичний лад держави. Потужна творча робота на перемогу у визвольній війні кожної особистості показала, що, попри різну парадигмальну орієнтованість чи на глобалізовану естетику контемпорарних візуальних практик, чи на традиції стильових наративів автономного мистецтва, художники свідомо утворили арт-опір вмотивованих концептуально і емоційно проєктів, що виявили історичну само-ідентифікаційну тривкість етно-національного світогляду, що налічує тисячолітній термін існування державності українства в лоні європейської цивілізації. Головним рушієм опору окупанту з боку творчої спільноти стає активація саме духовноестетичної когніції, відомої як кордоцентризм і серафізм. Цей особливий геокультурний ґештальт національного світовідчуття, що проявив визвольний рух проти «русского мира», може бути також прикладом ефективності деколоніальної корекції пан-ідеологічного наративу європоцентризму на шляху до повноцінного багатокультурного цивілізаційного буття світової системи у синергії духовних традицій різних народів і модерних експериментальних епістем їх еволюційних трансформацій.

Образна система творів періоду російсько-української війни: проєкти «Наживо», «Понівечене небо»

2023-12-26T14:49:20+02:00

Проаналізовано зміни образної системи у творах воєнної тематики від кінця лютого 2022 року до середини 2023 року на прикладі проєктів «Наживо» та «Понівечене небо». На першій виставці проєкту «Наживо» експонувалися твори, якими авторки задекларували укоріненість в культурні шари рідної землі; в другій виставковій експозиції акцент було зроблено на розкритті теми взаємодії людини і всесвіту в часи війни; на третій виставці найбільше проявилась зацікавленість авторок міфологією, що засвідчує глибший рівень мистецького осмислення модерної історії України. Відзначено, що при зміні образної системи, пов’язаної з розширенням тематики та глибиною осмислень драматичних подій, учасниці проєкту «Наживо» зберігають у творах сталі мотиви, як-от образи-архетипи. Учасники проєкту «Понівечене небо» в своїх художніх практиках реалізують результати осмислення власної ідентичності як міцної основи в часи випробувань через вираження укорінення в родину, рід, ширше — рідну землю. Укоріненість, висловлена молодими митцями у власний спосіб, засвідчує тенденцію, проявлену в творах українських художників воєнного часу. Таким чином, для учасників проєктів «Наживо» та «Понівечене небо» в художніх практиках важливим є маркування ідентичності через передачу зв’язку з родом як сім’єю, й родом у сенсі рідної землі, а також уведення подій російсько-української війни в ширший історичний і культурний контекст. Ефективній реалізації творчих устремлінь сприяє розробка образної системи, що характеризується розширенням при виробленні сталих мотивів.

Празька Quadrennial of Performance Design and Space 2023: актуальність ідей, цілі, завдання

2023-12-26T14:37:35+02:00

У статті розглядаються основні цілі та завдання Prague Quadrennial of Performance Design and Space 2023 (PQ-2023), досліджуються її сценографічні та перформативні практики в контексті новітніх культурних програм. Авторка аналізує прагнення сучасних театральних художників, архітекторів, мультимедійних митців та дизайнерів просторового контенту реалізувати свої ідеї в кураторських проєктах. Визначено художні характеристики найцікавіших проєктів з Португалії, Каталонії, Кіпру, Словаччини, Румунії, Норвегії тощо — проєктів, автори яких виступають не лише виразниками театральних ідей, а й торкаються широкого кола питань, актуальних для сьогодення. Визначено цільові та концептуальні характеристики пластичної формули українського павільйону «Сад живих речей» (куратор і сценограф Богдан Поліщук). Проаналізовано патерни та обґрунтовано закономірності успішних інсталяцій українських художників у просторі «Саду»: «Намітка» Людмили Нагорної, «Човен» Сергія Ридванецького та Наталії Ридванецької, «Читання ландшафту» Інесси Кульчицької, «Терези війни» Олега Татаринова, «Мрія Марії» Марії Погребняк, «Коріння. Мережа зв’язків» Юлії Зауличної, «Пий. Автор не несе відповідальності. Як і росія» Олесі Головач, «Театр спогадів» Олени Поліщук. У статті розглянуто прояви авторських позицій у критично важливі для України моменти історії. Підкреслено непересічну роль митців як продовжувачів найкращих концепцій національної сценографії, в еволюційних проєктах яких національне завжди поєднувалося з європейським

Український театр після повномасштабного російського вторгнення: нове звучання хрестоматійних текстів

2023-12-26T14:52:54+02:00

У статті проаналізовано нові смислові акценти, які з’явилися у виставах українських театрів 2021–2022 років за хрестоматійними текстами. Дві з розглянутих постановок створено на основі української класики — містерії Тараса Шевченка «Великий льох» і драматичної поеми Лесі Українки «Кассандра». Дві інші вистави — за трагедією Софокла «Цар Едип» та п’єсою Альбера Камю «Каліґула» — цілеспрямовано шукають відповіді на виклики нової української реальності у класиці світової драматургії. Ситуація повномасштабного російського вторгнення чіткіше оприявнила в цих творах добре відомі сенси, а також додала нові. На тлі медійних дискусій про психічне здоров’я російського президента «Каліґула» Театру ім. Івана Франка (Київ) осмислює психологію авторитарного правителя. «Цар Едип» Театру на Подолі (Київ) показує, чому у суспільстві воєнного часу зростає запит на справедливість і дедалі більшого значення набуває моральний бік вчинків. «Великий льох» Полтавського театру ляльок розповідає про драму російсько-української війни крізь призму Шевченкових історичних аналогій. «Кассандра» київського Театру ім. Франка творить атмосферу незахищеної, відкритої навсібіч території, де кожен мешканець, за винятком протагоністки, воліє захистити себе вигадливими конструкціями з примарних ілюзій.

Трагічна реальність російсько-української війни спричинила появу великого масиву актуальної драматургії, яка осмислює новий досвід українського суспільства. Водночас воєнна реальність стала передумовою для суттєвого переосмислення театральних текстів з національного і західноєвропейського канону. Це доводить, що український театр активно реагує на нову реальність, в різний спосіб бере участь в актуальних суспільних дискусіях, що намагаються осмислити драму сучасної війни, творить безпечний простір для спільного емоційного переживання нового трагічного досвіду.

Мотив війни в настільних рольових іграх: пошукове дослідження

2024-02-28T14:09:39+02:00

У цій статті досліджується провідний мотив війни в настільних рольових іграх через аналіз таких популярних ігор, як «Dungeons & Dragons» та фентезі-рольової гри «Warhammer». Автор стверджує, що мотив війни є центральною темою в рольових іграх, які спонукають гравців брати участь в епічних битвах і квестах, а також розвивати складні сюжетні лінії. Спираючись на такі теоретичні засади, як наратологія та лудологія, стаття показує, як мотив війни формує досвід гравців і як він впливає на еволюцію жанру настільної рольової гри. Через аналіз ігрової механіки і тематичних елементів автор демонструє, що мотив війни править за джерело конфлікту і засіб для створення захопливого ігрового досвіду. Стаття завершується висновками про наслідки та потенційні майбутні напрямки вивчення війни в рольових іграх.

Візуальна демонстративність в кіномистецтві першої половини ХХ століття: зародження гламурного стилю

2023-12-26T14:58:30+02:00

У статті представлена історія зародження ґламурного стилю, виявлено його характерні особливості та простежено зв’язок із візуальною демонстративністю. Мета статті — визначити роль кіномистецтва у розвитку та поширенні ґламурного стилю. З’ясовано, що на початку ХХ століття були сформовані всі передумови для зародження ґламурного стилю та з’ясовано, що в 1930–1940-х роках ґламурний стиль був остаточно сформований та проявився в різноманітних напрямах мистецтва, а зовнішність і візуальність набули більшого значення, ніж у попередні періоди. Підкреслено, що кіномистецтво, зокрема Голівуд, відіграли визначальну роль для розповсюдження та популяризації ґламурного стилю. Теоретико-методологічною базою дослідження став історико-хронологічний метод, який сприяв виявленню особливостей виникнення, формування та еволюції ґламурного стилю в часопросторі культури і мистецтва. Структурно-функціональний метод дозволив проаналізувати стилістичні закономірності й принципи формування сталю та ґламурного ідеалу.

«Nude vita» посткласичної регресії культуріндустрії та ретрокаузальна зворотність

2023-12-26T14:45:37+02:00

У статті розглянуто феномен західних візуальних практик, відомий як «nude vita». На прикладі знакових ню-проєктів проведено аналіз соціально-філософської критики культуріндустріальної посткласичної регресії з боку незалежних українських та закордонних науковців, які досліджують ентропію художнього досвіду сучасності і наголошують необхідність негайного перегляду саморуйнівної арт-епістеми постмодернізму та повернення в суспільну та індивідуальну творчу свідомість сутнісної рефлексії як стратагеми трансцендентальної естетики. Як додатковий аргумент на користь валідності таких наукових пропозицій використано ідеї сучасної квантово-механічної теорії ретрокаузальності, що підтверджує важливість історико-темпоральної цілісності культурної пам’яті, оскільки причиннонаслідковий ефект часової зворотності на тонкому духовно-інтелектуальному рівні здатний змінювати минулі стани систем через трансформацію подій майбутнього, що в культурнохудожньому контексті націєтворення тут-і-зараз відіграє особливо важливу роль.

Зачарування Йоганом Ґеорґом Пінзелем

2023-12-26T14:41:36+02:00

В есеї йдеться про особливий інтерес представників японської інтелігенції до особистості та професійної діяльності видатного українського мистецтвознавця та музейника Бориса Григоровича Возницького. За часів радянської влади в умовах ідеологічних утисків та нищення духовної спадщини в Україні (релігійного мистецтва зокрема) Б. Возницький зберіг художні раритети України (Галичини), зокрема твори Йогана Ґеорґа Пінзеля. В статті простежено творчий контакт культурологині Фуе Катаяма з львівським маестро та її ініціативу щодо видання в Японії ілюстрованого альбому творів Й. Ґ. Пінзеля. Видання відбулося в трагічний для життя Японії рік, за умов ядерної катастрофи на АЕС Фукушіма-1. Показано значення обіцянки з боку Фуе вчасно видати альбом як прояву поняття «он» — духовного обов’язку.

З теоретичної спадщини Олександра Богомазова: нотатки художника «Проблема портрету»

2023-12-26T13:01:22+02:00

Публікація теоретичного тексту Олександра Богомазова «Про портрет» (1915–1916) є частиною великого рукопису «Думки про мистецтво», який художник написав як продовження теоретичної праці «Живопис та елементи» (1914). Теоретичні дослідження були невід’ємною частиною його мистецької практики. В картинах та графіці Богомазов розробляє низку власних прийомів, що дають змогу не лише передавати динамічні стани зображуваних об’єктів, а й створювати враження інтенсивної динамічної напруги та відтворювати відчуття руху. Головний акцент в творах зроблено на психологічному сприйнятті відчуття цього руху з боку глядача. Тому подальші теоретичні розвідки поглиблювалися у бік візуалізації природної енергії об’єктів, що і втілилося у новому тексті «Думки про мистецтво» (1915–1916). За допомогою методу аналітичного розбору живописного твору О. Богомазов вибудовує свою мистецьку теорію як еволюцію живописних елементів. Значущу роль у творчій практиці художника займав портретний жанр, тому важливо дослідити частину теоретичних текстів, присвячених розумінню цілей та живописних завдань, які постають перед художником під час створення портрета.

Сучасне мистецтво та ініціативи арт-менеджменту в контексті локальних суспільних трансформацій України (на прикладі платформи «тепле місто»)

2024-02-28T14:17:53+02:00

Більшість проєктів, пов’язаних із сучасним мистецтвом, відбувається у столиці. Інші українські міста мають небагато потужних осередків популяризації сучасного мистецтва та активних представників арт-менеджменту. Однак саме такі ініціативи поза межами Києва можуть мати суттєвий вплив на суспільні трансформації. Метою статті є аналіз діяльності арт-менеджменту громадської платформи Івано-Франківська «Тепле місто» у сфері сучасного мистецтва. Впродовж дев’яти років ця платформа втілює численні проєкти, які ініціюють суспільні трансформації в міській громаді. Одним з напрямків діяльності є залучення громадськості міста до сучасного мистецтва через виставки, мурали, перформанси, просвітницькі проєкти тощо, які реалізуються завдяки ґрантовій підтримці з боку платформи. Арт-менеджери платформи працюють над програмою «Теплий Арт», яка після 2018 року трансформувалася в інші проєкти. Фокусом діяльності мистецьких ініціатив обрано сучасне візуальне мистецтво в контексті підтримки художньої культури в місті. Від 2015 року проєкти «Резиденція для художників», «Відкритий мистецький лекторій», ґранти на виставки тощо переслідують цю мету. Крім того, проєкт популяризує відомі мистецькі постаті ХХ століття, які жили у місті та краї, через підтримку виставок, зокрема творчість Параски ПлиткиГорицвіт, Осипа Сорохтея, Степана Назаренка та інших

Кугельянство у дискурсі театрального скандалу (Україна, перша чверть ХХ століття)

2023-12-26T14:33:31+02:00

Досліджено концепцію театральної журналістики, яку наприкінці ХІХ століття сформував Алєксандр Куґель та його видання, а також вплив Куґеля, його видань і авторів, яких він рекрутував, на експансію преси та розпалювання конфлікту між пресою і театром. Як редактор Куґель сформував навколо свого видання кількісно значну групу театральних журналістів, діяльність якої розглянуто не як окремий випадок, а як систему, куґельянство, яка поширилась через впливовість Куґеля у театральній журналістиці. Методологія реконструкції цієї моделі базується на виокремленні у видавничій практиці Куґеля фокальних точок — конфліктів між пресою і театром, наслідком яких стали театральні скандали або, як зазвичай їх називав Куґель, «інциденти», у розгортанні яких він брав активну участь. Засадничим складником куґельянства був дискурс скандалу у поєднанні зі структуруванням культурного простору за імперськими лекалами та послідовним вибудовуванням таких стосунків між пресою і театром, в яких театральна журналістика мусила посісти панівне місце. Серед концептуальних засад куґельянства виокремлено: суб’єктивізм, презумпція власного смаку і опора виключно на авторитет журналіста; надання критиці статусу самостійного виду мистецтва; імпресіоністичність як стильовий ідеал; неосудність публічно висловлених суджень журналіста, незалежно від форми, в якій вони оприлюднені; «патріотична аполітичність» (захист підвалин «русского мира»), а також парадоксальна непослідовність — несприйняття антисемітизму поряд із послідовною українофобією. Окреслено роль куґельянства у формуванні в українській театральній культурі провінційної самоідентифікації, означено внутрішній зв’язок між дискусіями, котрі одночасно розгорталися у середовищі російської інтелігенції: про кризу інтелігенції (про інтелігенцію та інтелігентщину, псевдоінтелігенцію) і про стосунки преси і театру

Аспекти сучасного оперознавства

2024-01-29T17:55:42+02:00

У статті досліджуються парадокси використання в опері переробок літературних джерел: авторських творів, міфів та казок, легенд і переказів. Серед цих сюжетів виокремлюється тема «фатальної жінки» (femme fatale), пов’язана з мотивом спокуси і фінальної катастрофи, якою завершується її шлях. Тема «фатальної жінки» розглядається у контексті ґендерної проблематики, співвідношення чоловічого і жіночого світів. Дослідження базується на принципах історичної поетики. Проаналізовано витоки сюжетних мотивів, їхній рух у часі, комбінацію мотивів у зв’язку з системою персонажів, зовнішніми і внутрішніми мотивами їхньої поведінки і, в цілому, з художньою структурою твору. Аналіз сюжетів з точи зору існування в них спільних мотивів та їхнього місця у цілісній сюжетній будові здійснено на матеріалі опер композиторів різних епох. Твори Ж. Б. Люллі, Ґ. Ф. Генделя, А. Дворжака, Ж. Бізе, Р. Ваґнера, А. Берґа вперше розглядаються з точи зору існування в них спільних мотивів та їх місця у цілісній сюжетній будові. Це дозволяє розкрити нелінійні зв’язки між оперними творами, які належать до різних історичних етапів, різних жанрів і національних оперних традицій.

Театр San Cassiano в історії опери

2024-01-29T17:50:09+02:00

Дослідження присвячено першому загальнодоступному оперному театру San Cassiano (Венеція, 1637), поява якого стала кардинальним чинником трансформації опери з придворної аристократичної розваги на креативну індустрію. Розглянуто питання, пов’язані з історією побудови театру та діями його власників, венеційських нобелів братів Трон, спрямованими на перетворення опери на бізнес. Виявлено можливі прообрази та причини конструктивних рішень, застосованих у театрі, зокрема сторчових лож та U-подібної форми глядачевої зали. Наведено параметричні характеристики компонентів театральної будівлі San Cassiano — сцени, глядачевої зали, лож. Зазначено, що ярусний театр San Cassiano став прототипом для наслідування не тільки у Венеції, але і в інших містах Італії та Європи. Так, серед венеційських театрів XVII століття на San Cassiano орієнтувались загальнодоступні театри SS Giovanni e Paolo (1638), Novissimo (1640), San Moise (1640), San Gіovanni Crisostomo (1678); поза межами Венеції — Teatro Falcone (Ґенуя, 1652) та Teatro Tordinona (Рим, 1671). Наголошено, що одним з ключових факторів динамічного поширення опери та формування оперної інфраструктури в Європі стала ринкова конкуренція. Після появи San Cassiano розвиток опери набув чітко визначеного вектора: від елітарної розваги — до підприємства креативної індустрії.

Український музичний модернізм: передумови концептуалізації

2023-12-26T15:06:03+02:00

Окреслено поточну культурологічну ситуацію навколо питання українського музичного модернізму. Наведено приклади актуалізації цього питання в українській музичній практиці останніх років. Розглянуто ініціативи дослідників зазначеного питання Олексія Шмурака та Лії Бетстоун. Залучено до розгляду предметні положення Мирослави Новакович щодо наукового тлумачення поняття українського музичного модернізму, визначальних рис його естетики та кола його представників. Виокремлено низку передумов концептуалізації поняття українського музичного модернізму у концертно-виконавській, лекційнопопуляризаторській, освітній та науково-дослідницькій сферах. На основі власної концепції музичного модернізму запропоновано оригінальний погляд на феномен українського музичного модернізму як на певний епохальний період, визначено його хронологічні межі та специфічні чинники. Охарактеризовано співвідношення модернізму та соцреалізму в українській музичній культурі ХХ століття.

Редакторські стратегії Артура Шнабеля у публікаціях фортепіанних сонат Людвіга ван Бетховена

2023-12-26T15:01:52+02:00

Серед найвищих здобутків віденських класиків — 32 сонати для фортепіано Людвіга ван Бетховена (1770–1827). Виконавське прочитання авторської концепції цих циклів потребує ретельного вивчення авторського тексту. У цьому контексті важливим є звернення до редакцій цих творів з їхньою опорою на виконавську специфіку. Дослідження особливостей редакції 32 сонат Л. ван Бетховена, яку здійснив у першій половині ХХ століття Артур Шнабель, видатний австрійський піаніст і дослідник творчості Бетховена, збагатить сучасні уявлення про стилістику бетховенської фортепіанної творчості. У редакції бетховенських сонат А. Шнабелю вдалося зафіксувати ідеї, що спонукають до творчого підходу у їх концертному виконанні.

Звернення А. Шнабеля до редагування як особливого виду музичної інтерпретації поєднало у собі науково-пошукову, текстологічну та педагогічну діяльність. Музичне мислення та наукова інтуїція у його редакторській текстології сонат Бетховена базується на тісному зв’язку між слуховими і графічними компонентами авторського задуму. Редакторські зауваги А. Шнабеля є системно вивіреними, а їхня розгалуженість свідчить про багатий професійний досвід в опануванні фортепіанної творчості німецького композитора. Загалом редакція Шнабеля містить чимало доповнень як у текстологічному, так і виконавському аспектах — дослідник пропонує варіанти виконання мелізмів, додає розшифрування темпових вказівок та розлогі коментарі щодо групування тривалостей тощо; велика кількість ремарок відноситься до динаміки, прихованого багатоголосся, артикуляції, характеру виконання. Редакція А. Шнабеля в художньому та практичному плані є надзвичайно цілісною та цінною як виконавська та методично-історична праця

Виконавський видих трубача як один з головних факторів виконавського універсалізму

2024-01-29T18:01:03+02:00

Статтю присвячено дослідженню виконавського видиху трубача, зокрема ролі тиску струменя повітря як важливого критерію досягнення універсальності фаху. На основі фахової літератури було показано важливість досягнення імпедансу видиху виконавця під час гри. Досліджено анатомо-фізіологічний аспект виконавського дихання. Проаналізовано актуальні праці українських та зарубіжних дослідників в галузі вокального та духового виконавського мистецтва, що висвітлюють різні способи та методи досягнення якісних результатів в опануванні техніки виконавського дихання. На прикладі різних за стилем творів окреслено відмінності виконавського видиху при академічному та естрадно-джазовому виконанні. Висвітлено шляхи ефективнішого застосування техніки виконавського видиху в аспектах досягнення високого регістру, м’язової витривалості губ, артикуляційної техніки, оволодіння якими закладатиме фундамент вмінь для широкої спеціалізації трубача академічного та естрадно-джазового напрямів. Автор пропонує ряд тренувальних винаходів та пристроїв (зокрема, запатентований тренажер), впровадження у виконавську практику яких дозволить швидше та ефективніше досягати необхідних якісних аеродинамічних характеристик видиху без чинення шкідливого впливу на здоров’я трубача.

Жанр фортепіанної прелюдії у творчих пошуках Бориса Лятошинського: особливості виконавського втілення авторського задуму

2023-12-26T15:08:56+02:00

Творча біографія Бориса Лятошинського (1895–1968) позначена цілою низкою відкриттів як у сфері музичної образності, так і жанрово-композиційній та мовновиражальній площинах модерного дискурсу ХХ століття. У цьому контексті особливе місце в спадщини Б. Лятошинського посідає жанр фортепіанної прелюдії, який відображає особливості стилю композитора, процес його виражальної модернізації і одночасно демонструє його очевидну спадкоємність з традиціями минулого та передчуттям майбутнього. Окреслення авторської виражальної палітри у фортепіанних прелюдіях, сфокусованих в них художніх завдань та виражальних компонентів відповідно до періодів життєтворчості Лятошинського та аспектів інтерпретації цих фортепіанних творів складає актуальність цієї статті. Її метою є дослідження ролі жанру фортепіанної прелюдії у творчих пошуках Б. Лятошинського та питань музичної інтерпретації цих здобутків.

До фортепіанної прелюдії Б. Лятошинський звертався спорадично на ранньому та зрілому етапах творчості. При цьому Прелюдія соль-дієз мінор (1914), Траурна прелюдія (1920) поряд з фортепіанним циклом «Відображення» (1925) свідчать про активні пошуки митця у зоні авангардного виражального поля. У циклах фортепіанних прелюдій, створених у час війни (ор. 38, ор. 38 bis, ор. 44) автор й надалі збагачує пізньоромантичну стилістику, поліфонізує музичну тканину поряд із щедрим застосуванням і трансформацією фольклорних інтонаційних елементів. У цих пошуках він приходить програмності через використання епіграфів («Три Шевченківські прелюдії», ор. 38). Крім того, на рівні макроформи фортепіанного циклу композитор створює чітку і цілісну побудову, суголосну з розвитком сонатносимфонічного циклу.

Виконанню прелюдій Б. Лятошинського притаманна епічність вислову, психологізм, заглибленість в емоційно-чуттєву сферу. Важливою є деталізованість показу інтонаційних, агогічних, динамічних та фактурних видозмін музичної тканини, що має бути спрямована на архітектонічну цілісність побудови твору, де розвиток формується зі своєрідних розробкових хвиль як етапів становлення.

Прелюдії Б. Лятошинського, особливо твори воєнного часу, мають щасливу концертну долю. Цьому сприяє надзвичайна емоційна і духовна наснаженість цієї музики. Цикли приваблюють виконавців своєю розмаїтою інтонаційною специфікою, цікавими рішеннями в царині фортепіанної техніки гри. Виконавська стилістика відсилає слухача до пізньоромантичної виражальності, яка перегукується з фортепіанними опусами видатних композиторів ХІХ–ХХ століть. Концептуальна складність задуму відкриває широкі виконавські можливості для реалізації індивідуального виконавського втілення, що пов’язане з гіпотетичними, умовними та джерелознавчими аспектами стосовно задуму композитора. В інтерпретації циклів прелюдій Б. Лятошинського виконавці відштовхуються від авторської ідеї симфонізації фортепіанного жанру. Саме в цьому криється основна виконавська складність — втілення симфонічності задуму засобами фортепіанної виражальності.

Семантична інтерпретація образу Мирослави в опері «Золотий обруч» Бориса Лятошинського

2023-12-26T15:20:03+02:00

Розглянуто інтерпретацію образу Мирослави в опері Бориса Лятошинського «Золотий обруч» у семантичному аспекті. З’ясовано, що в образі дівчини типізовано найкращі риси жіночих персонажів: поетичність і лагідність натури, здатність вірно і віддано кохати, вірність рідному народу і краю та готовність захищати його від ворогів. Досліджено провідну роль образу Мирослави у драматургії опери як основного фактору динамічного розвитку сюжету, який впливає на вчинки інших героїв та прискорює зміну подій. Констатовано складний психологічний розвиток характеру дівчини, відображений через поступове якісне перетворення її тематизму. Виокремлено основні етапи психологічного переродження героїні, які розкриває композитор. Проаналізовано семантичну значимість інтонацій, гармонії, ладотональності, тематичних побудов, інших музичних структур, завдяки яким відбувається становлення образу Мирослави. З’ясовано провідну роль цього персонажу в концепції твору.

Виконавсько-семантичний простір інструментальної виражальності Бориса Лятошинського 1920-х (на прикладі Сонати для скрипки і фортепіано (1926))

2023-12-26T15:12:47+02:00

У статті розглянуто виконавсько-семантичні особливості камерно-інструментальної стилістики Бориса Лятошинського на прикладі Сонати для скрипки та фортепіано (1926), знакового твору модерного періоду творчості композитора. Активно наснажена новими виражальними компонентами, суголосними з тогочасними пошуками європейських митців, камерна творчість стає полем становлення стильового дискурсу Лятошинського, спрямованого на симфонічність вислову, апробацію у сфері камерно-інструментальних здобутків тих виразових засобів та формотворчих пошуків, що згодом апробуються у написанні симфонічних полотен. Принцип симфонічності формує відповідний виконавсько-семантичний простір інструментальної виражальності. У камерному полі Сонати для скрипки та фортепіано композитору вдалося розширити темброві можливості скрипки і фортепіано як солюючих інструментів камерного ансамблю. Специфіка виконавської драматургії у цьому творі визначається низкою особливостей. Серед них найважливішу роль відіграють принципи симфонізації, а відтак трактування партій скрипки та фортепіано як своєрідних оркестрових груп з їх тембродраматургічними лініями розвитку, ритмічно комплементарних пластів у спільному образотворені. В умовах узагальнено трактованої програмності та специфічної одночастинної структури Сонати врахування цих драматургічних компонентів є важливим, оскільки вони багато в чому забезпечують сприйняття музичного змісту та його композиційної логіки.

Ансамблева специфіка виконання концерту для саксофона «Shams» Жана-Дені Міша (на прикладі виконавської інтерпретації Томаса Курца з оркестром cаксофонів)

2024-03-01T10:40:11+02:00

У статті розглянуто особливості інтерпретації Концерту для саксофона Жана-Дені Міша «Shams», яку здійснив американський саксофоніст Томас Курц у супроводі оркестру саксофонів. Вказано, що специфіка ансамблевої інтерпретації полягає в складі оркестру – 11 саксофонів, від бас-саксофону до сопрано, замість 11 струнних та духових інструментів. Це обумовлює своєрідне художньо-виконавське прочитання твору. У статті обстоюється думка, що поєднання сольної партії саксофона та ансамблю саксофонів здійснюється за рахунок спорідненого тембрального звучання та специфічних саксофонових штрихів, що створює нове звучання Концерту, підкреслює його особливий колорит.

Для сучасної сценічної виконавської практики саксофоніста характерним є пошук й відтворення відповідних сучасній добі засобів музичної виразності, наслідування манери віртуозної гри. З точки зору формування сучасного інструментального виконавського стилю, даний Концерт є значним внеском у збагачення і конкретизацію художньо-образного світу інструментальної музики, посилення її драматичного начала, збагачення тематичного наповнення. Стилістика ансамблевого концертного виконавства ХХІ століття становить інтерес для сучасного саксофоніста-виконавця з точки зору, передусім, технічності, емоційної виразності, концертної яскравості.