Роздуми довкола «панівних» методів у культурі

Анотація

Відомо, що різне трактування культурних процесів розвитку держав існувало завжди, існує зараз і, певно, існуватиме і в наступні періоди. Україна не є винятком із цього правила, тож різні бачення і сприйняття мистецьких проблем, зрозуміло, є і в нашій державі. Різні прочитання одних і тих самих фактів, подій і їхніх наслідків є процесом нормальним. Відповідно, доцільно версію свого бачення проблеми доводити документально, переконливо з наукової точки зору. Сьогоднішній розподіл учених на кілька груп у питанні сприйняття чи несприйняття проблем розвитку української культури загалом і її образотворчого мистецтва повоєнного періоду зокрема призвів до протистояння думок, коли одні й ті самі факти набувають принципово різного звучання. Враховуючи, що диспут ведуть люди освічені, які мають видані праці, монографії, читають публічні лекції, — виникає нагальна потреба оприлюднення однієї з версій. Це є авторська версія сприйняття образотворчого мистецтва минулих періодів, а саме від 1920-х і до другої половини 1980-х років. Сьогоднішній штучний розподіл мистецтвознавчої науки на культурологію і класичне мистецтвознавство насправді є актом спекуляції певної групи науковців. Відсутність знань у царині мистецтвознавчої науки призводить до декларування версій про необов’язкове вивчення історії вітчизняного мистецтва 1920-х — 1980-х років. Вважати, що період, названий часом тоталітаризму, не потребує глибокого вивчення — це тотальна помилка. Проблема вимальовується значно небезпечнішою, ніж просте нерозуміння соціокультурної складової певних історичних періодів.