Дві легенди і одне життя
DOI:
https://doi.org/10.31500/2309-8155.22.2022.270888Ключові слова:
легенда, архітектура, історична основа, легенда про майстра-будівельника Маноле, архітектурна метафора, архітектоніка життяАнотація
Дві легенди архітектури — легенда про будівництво 12-ма братами Успенського собору в Києво-Печерській лаврі та легенда про майстра-будівничого Маноле — пов’язані спільною семантикою. Попри як часову, так і соціокультурну віддаленість їхнього походження, а також різницю у семантичній тональності, ці легенди відзначаються взаєморозвитком, який у міфологічному звучанні містить істотні принципи не лише архітектурного характеру, а й символічного вираження «архітектура людського життя». За переказами, Успенський собор під час будівництва з кожним побудованим рівнем погружався в землю, неначе позбавлений фундаменту. І лише після того, як була завершена його будова, він піднісся на землю і постав у всій своїй красі. Закони фізики не мають з тією легендою нічого спільного, бо в ній символічно приховано інше — феномен стислого переходу через три суспільно-економічні формації історії Київської Русі. Формально Давньоруська держава за один рік (рік прийняття християнства князем Володимиром) пройшла через три способи виробництва: первісний, який відбувся досить своєрідно; рабовласницький, якого майже й не було у його «класичному» варіанті; та феодальний у тому розумінні, що в західноєвропейській цивілізації християнство виникає у феодальному середньовіччі. Така унікальна онтологічна ситуація закорінена в підсвідомості як буття-не-буття об’єктивної основи суспільства і відображена в цій легенді. У легенді про майстра-будівничого Маноле йдеться не про фундаменти церковного собору, а про стіни, які руйнувалися, не вмурувавши в них живу людину. Ця людина мала бути чистою, прекрасною душею. Вбудована в стіну релігійного храму така душа робила її несприйнятливою до фізичного розпаду. Закони фізики знову не принесли користі — «прижилися» лише закони сили єдності Людини й того, в чому вона «конкретизується», надаючи своєму творінню силу незнищенності. В історії сліпого становлення класики могутність архітектурних храмів досягалася (згідно сюжету цієї легенди) ціною життєвої самопожертви людини. У цих легендах ми почуємо відгомін нестерпно інтенсивної, але тріумфальної подорожі становлення, відгомін, який вимагає сучасного осмислення.