Дві легенди і одне життя

Автор(и)

  • Марія Шкепу Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України, Об’єднані Арабські Емірати https://orcid.org/0000-0003-0210-4674

DOI:

https://doi.org/10.31500/2309-8155.22.2022.270888

Ключові слова:

легенда, архітектура, історична основа, легенда про майстра-будівельника Маноле, архітектурна метафора, архітектоніка життя

Анотація

Дві легенди архітектури — легенда про будівництво 12-ма братами Успенського собору в Києво-Печерській лаврі та легенда про майстра-будівничого Маноле — пов’язані спільною семантикою. Попри як часову, так і соціокультурну віддаленість їхнього походження, а також різницю у семантичній тональності, ці легенди відзначаються взаєморозвитком, який у міфологічному звучанні містить істотні принципи не лише архітектурного характеру, а й символічного вираження «архітектура людського життя». За переказами, Успенський собор під час будівництва з кожним побудованим рівнем погружався в землю, неначе позбавлений фундаменту. І лише після того, як була завершена його будова, він піднісся на землю і постав у всій своїй красі. Закони фізики не мають з тією легендою нічого спільного, бо в ній символічно приховано інше — феномен стислого переходу через три суспільно-економічні формації історії Київської Русі. Формально Давньоруська держава за один рік (рік прийняття християнства князем Володимиром) пройшла через три способи виробництва: первісний, який відбувся досить своєрідно; рабовласницький, якого майже й не було у його «класичному» варіанті; та феодальний у тому розумінні, що в західноєвропейській цивілізації християнство виникає у феодальному середньовіччі. Така унікальна онтологічна ситуація закорінена в підсвідомості як буття-не-буття об’єктивної основи суспільства і відображена в цій легенді. У легенді про майстра-будівничого Маноле йдеться не про фундаменти церковного собору, а про стіни, які руйнувалися, не вмурувавши в них живу людину. Ця людина мала бути чистою, прекрасною душею. Вбудована в стіну релігійного храму така душа робила її несприйнятливою до фізичного розпаду. Закони фізики знову не принесли користі — «прижилися» лише закони сили єдності Людини й того, в чому вона «конкретизується», надаючи своєму творінню силу незнищенності. В історії сліпого становлення класики могутність архітектурних храмів досягалася (згідно сюжету цієї легенди) ціною життєвої самопожертви людини. У цих легендах ми почуємо відгомін нестерпно інтенсивної, але тріумфальної подорожі становлення, відгомін, який вимагає сучасного осмислення.

Біографія автора

Марія Шкепу, Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України

доктор філософських наук, професор, головний науковий співробітник

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-11-29

Як цитувати

Шкепу, М. (2022). Дві легенди і одне життя. Мистецтвознавство України, (22), 80–84. https://doi.org/10.31500/2309-8155.22.2022.270888

Номер

Розділ

Статті