Кугельянство у дискурсі театрального скандалу (Україна, перша чверть ХХ століття)

Анотація

Досліджено концепцію театральної журналістики, яку наприкінці ХІХ століття сформував Алєксандр Куґель та його видання, а також вплив Куґеля, його видань і авторів, яких він рекрутував, на експансію преси та розпалювання конфлікту між пресою і театром. Як редактор Куґель сформував навколо свого видання кількісно значну групу театральних журналістів, діяльність якої розглянуто не як окремий випадок, а як систему, куґельянство, яка поширилась через впливовість Куґеля у театральній журналістиці. Методологія реконструкції цієї моделі базується на виокремленні у видавничій практиці Куґеля фокальних точок — конфліктів між пресою і театром, наслідком яких стали театральні скандали або, як зазвичай їх називав Куґель, «інциденти», у розгортанні яких він брав активну участь. Засадничим складником куґельянства був дискурс скандалу у поєднанні зі структуруванням культурного простору за імперськими лекалами та послідовним вибудовуванням таких стосунків між пресою і театром, в яких театральна журналістика мусила посісти панівне місце. Серед концептуальних засад куґельянства виокремлено: суб’єктивізм, презумпція власного смаку і опора виключно на авторитет журналіста; надання критиці статусу самостійного виду мистецтва; імпресіоністичність як стильовий ідеал; неосудність публічно висловлених суджень журналіста, незалежно від форми, в якій вони оприлюднені; «патріотична аполітичність» (захист підвалин «русского мира»), а також парадоксальна непослідовність — несприйняття антисемітизму поряд із послідовною українофобією. Окреслено роль куґельянства у формуванні в українській театральній культурі провінційної самоідентифікації, означено внутрішній зв’язок між дискусіями, котрі одночасно розгорталися у середовищі російської інтелігенції: про кризу інтелігенції (про інтелігенцію та інтелігентщину, псевдоінтелігенцію) і про стосунки преси і театру