Редакторські стратегії Артура Шнабеля у публікаціях фортепіанних сонат Людвіга ван Бетховена
DOI:
https://doi.org/10.31500/2309-8155.23.2023.294859Ключові слова:
сонатний цикл, музична текстологія, редакторська робота Артура Шнабеля, 32 сонати для фортепіано Людвіга ван Бетховена, авторський текст, уртекст, музична інтерпретаціяАнотація
Серед найвищих здобутків віденських класиків — 32 сонати для фортепіано Людвіга ван Бетховена (1770–1827). Виконавське прочитання авторської концепції цих циклів потребує ретельного вивчення авторського тексту. У цьому контексті важливим є звернення до редакцій цих творів з їхньою опорою на виконавську специфіку. Дослідження особливостей редакції 32 сонат Л. ван Бетховена, яку здійснив у першій половині ХХ століття Артур Шнабель, видатний австрійський піаніст і дослідник творчості Бетховена, збагатить сучасні уявлення про стилістику бетховенської фортепіанної творчості. У редакції бетховенських сонат А. Шнабелю вдалося зафіксувати ідеї, що спонукають до творчого підходу у їх концертному виконанні.
Звернення А. Шнабеля до редагування як особливого виду музичної інтерпретації поєднало у собі науково-пошукову, текстологічну та педагогічну діяльність. Музичне мислення та наукова інтуїція у його редакторській текстології сонат Бетховена базується на тісному зв’язку між слуховими і графічними компонентами авторського задуму. Редакторські зауваги А. Шнабеля є системно вивіреними, а їхня розгалуженість свідчить про багатий професійний досвід в опануванні фортепіанної творчості німецького композитора. Загалом редакція Шнабеля містить чимало доповнень як у текстологічному, так і виконавському аспектах — дослідник пропонує варіанти виконання мелізмів, додає розшифрування темпових вказівок та розлогі коментарі щодо групування тривалостей тощо; велика кількість ремарок відноситься до динаміки, прихованого багатоголосся, артикуляції, характеру виконання. Редакція А. Шнабеля в художньому та практичному плані є надзвичайно цілісною та цінною як виконавська та методично-історична праця
Посилання
Arrau, C. (1952, February). Artur Schnabel: Servant of the Music. Musical America, 42, 31.
Beethoven, L. (1935). 32 Sonatas for the Piano. Ed. Artur Schnabel. Text in German, French, and English. New York: Simon and Schuster, Inc.
Cortot, A. (1986). Rational Principles of Piano Technique. Hal Leonard Corporation.
Fletcher, S. (1972). Schnabel and Piano Technique. Clavier, Vol. 11.
Hanzburh, H. I., (Ed.). (2015). Problemy vzaiemodii mystetstva, pedahohiky ta teorii i praktyky osvity [Problems of Interaction Between Art, Pedagogy and Theory and Practice of Education]. Vol. 45. Beethoven — terra incognita. Kharkiv I. P. Kotlyarevsky National University of Arts. Kharkiv: Vydavnytstvo TOV “S. A. M.” [in Ukrainian].
Kashkadamova, N. (2017). Fortepianno-vykonavske mystetstvo Ukrainy. Istorychni narysy [Piano Performance Art of Ukraine. Historical Essays]. Lviv: KINPATRI LTD [in Ukrainian].
Marx, A. B. (1997). Musical Form in the Age of Beethoven: Selected Writings on Theory and Method. Cambridge, U.K: Cambridge University Press.
Rosen, C. (2020). Beethoven’s Piano Sonatas: A Short Companion. Yale University Press.
Saerchinger, C. (1957). Artur Schnabel: A Biography. London: Cassel & Company LTD.
Schnabel, A. (1933). Reflections on Music. Manchester: Manchester Univ. Press.
Schnabel, A. (1942). Music and the Line of Most Resistance. Princeton: Princeton Univ. Press.
Schnabel, A. (1988). My Life and Music. New York: Dover Publications ; Gerrards Cross, Eng. : C. Smythe.
