Трансформація української кераміки: від декоративного мистецтва до архітектурної композиції

Анотація

Стаття аналізує ключові тенденції розвитку сучасної української кераміки, зокрема її інтеграцію в архітектурний простір та взаємодію з іншими видами мистецтва, з акцентом на формуванні нових художніх концепцій і стилістичних підходів у керамічному дизайні. Описано процес синтезу декоративно-ужиткового мистецтва з архітектурною практикою, де кераміка не лише виконує декоративну функцію, а й стає важливим елементом архітектурної композиції, активно впливаючи на урбаністичне середовище. Визначено, що однією з найважливіших характеристик кераміки 1970—1980-х була її здатність до інтеграції в соціокультурний контекст, де керамічні вироби активно функціонували не лише як елементи побуту чи інтер’єру, а й як частина громадського та урбаністичного простору. Розглянуто принципи формоутворення та стилістичні особливості фарфорової та фаянсової пластики, зокрема через аналіз інтерпретації народних традицій, фольклорних мотивів і символіки в контексті сучасного мистецтва. Особливу увагу приділено художникам, які через жанрові твори на різноманітні теми досліджують соціокультурні аспекти життя та вносять поетичний вимір у буденну реальність через емоційну виразність та динамічну форму. Доведено, що у 1970—1980-х роках в монументальній кераміці виникає концепція ансамблевості. Інтегровані композиції взаємодіють із навколишнім середовищем, підкреслюючи цілісність та гармонійність простору. У статті детально розглянуто як кераміка стає інструментом архітектурного вираження та функціонального декору, що втілює традиційні художні принципи в умовах модернізації урбаністичного ландшафту. За допомогою науково обґрунтованого аналізу стилістичних трансформацій української кераміки в контексті глобальних художніх процесів продемонстровано значення керамічного мистецтва як складника художнього ландшафту. Висвітлено значення цієї мистецької галузі для формування культурної ідентичності, зокрема через актуалізацію національних традицій.