Український сценографічний модернізм першої третини XX століття: пошуки, експерименти

Анотація

У статті розглянуто головні аспекти розвитку мистецької діяльності видатного художника українського театру Анатолія Петрицького — одного з найвідоміших представників національної сценографічної групи, котрий поряд із Вадимом Меллером, Олександром Хвостенко-Хвостовим, Борисом Косарєвим та ін. формував новітні модерністично-просторові концепти національного сценічного простору та закладав основи функціональності театрального костюму у виставі. Фактори творчого зростання митця презентовано на тлі соціальних та історико-культурних явищ розвитку країни, у контекстах театрально-мистецьких реалій побутування української культури першої третини ХХ століття. Проаналізовано історичні, соціальні, психологічні прояви становлення творчої особистості митця: від початкових презентацій авторського стилю до творення новітніх конструктивістських проєктів 1920-х — початку 1930-х років — знакових для культурно-мистецького життя України. У статті простежено еволюцію національної свідомості Петрицького, піднято питання впливу на його світогляд теорій та практик видатних представників української інтелігенції: Василя Кричевського, Олександри Екстер, Леся Курбаса, які були не лише фундаторами знаково-культуротворчих феноменів у царині національного театру, образотворчого та кіномистецтва, а й сприяли формуванню міцного національного підґрунтя у модерністичних системах Петрицького. Окремо піднято питання ролі костюму у ескізних та сценографічних проєктах сценографа.