Ретроспектива академічного бандурництва в Київській школі народно-інструментального мистецтва

Анотація

У цьому дослідженні здійснено ретроспективний аналіз становлення та розвитку Київської школи народно-інструментального виконавства як інтегративного феномену академічного бандурництва, що поєднує народні традиції та класичні інновації. Окреслено роль видатних митців і педагогів-бандуристів, які здійснили значний внесок у популяризацію та становлення цього інструментального та вокального мистецтва. Збереження традицій, які започаткував Гнат Хоткевич, у поєднанні з модернізацією культурної спадщини від кобзарства до сучасних виконавських практик дозволило випускникам школи значно вплинути на розвиток та збереження української культурної спадщини. Вони зуміли адаптувати кобзарське мистецтво до сучасних концертних форматів та зберегли при цьому його автентичну сутність. Ми вводимо поняття «Київська школа», що об’єднує комплекс традицій, методик і творчих підходів, сформованих під впливом кількох поколінь київських бандуристів. Школа набула важливості завдяки здатності інтегрувати народні та академічні елементи у цілісну систему вишколу музикантів-бандуристів. Перспективи розвитку цієї школи відзначаються гармонійним поєднанням традицій та інновацій. З одного боку, зберігаються класичні здобутки: міцна методологічна основа, шана до національної культури та високий рівень виконавської майстерності. З іншого боку, школа відкрита до новаторства та розширення жанрових і технічних меж. Сучасні тенденції, творчі пошуки композиторів (сонорика, «новий звук») та виконавські експерименти (джазова імпровізація, електронна музика, кросовер-проєкти) органічно інтегруються у розвиток бандурного мистецтва без втрати його автентичності.