Інтелектуальне мистецтво Ірини Ситник як прояв художньої самотерапії

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу творчості Ірини Ситник — української художниці, культурологині, мистецтвознавиці й педагогині, чия діяльність репрезентує новий зріз сучасного образотворчого мистецтва України: трансформацію професійного мистця у фахового мистецтвознавця і навпаки. Це питання практично не досліджено в українських культурології та мистецтвознавстві, причини таких зрушень не з’ясовані. Автори статті обґрунтовують появу феномену «інтелектуального мистецтва» як специфічної художньої практики, що формується на перетині професійної мистецької й аналітичної дослідницької компетентностей. У фокусі уваги — міждисциплінарна природа творчого методу Ірини Ситник, що поєднує академічну живописну підготовку, культурологічний інструментарій та філософську рефлексію. Акцентовано на інтерпретації творчої діяльності мисткині крізь поняття «художньої самотерапії», яке автори вводять до наукового обігу для позначення процесу, у якому творчий акт стає формою психологічної стабілізації та стратегією подолання травматичного досвіду війни. У статті показано, що живопис Ірини Ситник — емоційно відкритий та орієнтований на людяні, впізнавані образи, — формує альтернативний спосіб переживання й трансформації воєнної реальності, пропонуючи глядачеві терапевтичний простір співпереживання. На основі аналізу ключових творів мисткині 2018–2025 років окреслено її стилістичну еволюцію, зокрема взаємодію фігуративних та експериментальних форм, використання пастозної техніки, символічної образності та біографічних мотивів. Таким чином, стаття пропонує перше системне наукове осмислення творчості Ірини Ситник у зв’язку із сучасними соціокультурними трансформаціями та формує концептуальні підвалини для подальшого вивчення «інтелектуального мистецтва» й художньої самотерапії як явищ новітньої української художньої практики.