Концепт води в міжкультурному музичному дискурсі: моделі виконавської автономії

Анотація

У статті аналізується феномен води як концептуального, акустичного й драматургічного чинника у сучасному міжкультурному музичному дискурсі крізь призму виконавської автономії. Здійснено порівняльний аналіз трьох концептуально пов’язаних з водою композицій: «Water Walk» Джона Кейджа, «Water Concerto» Таня Дуня та «Musica Pura» Олега Безбородька. Визначено, що у цих творах тема води стає поштовхом до експерименту, а також носієм ритуального, символічного та метафізичного змісту, що, у свою чергу, розширює межі виконавської свободи. Продемонстровано, що Кейдж трактує воду як фізичний об’єкт і джерело структурованої випадковості, Тань Дунь — як посередника між тілесністю та духовністю, а Безбородька — як концептуальний знак очищення музики від матеріальності. Відповідно, виокремлено три моделі виконавської автономії: свобода дії (Кейдж), свобода вираження (Тань Дунь), свобода смислотворення (Безбородько). Образ води в цих творах стає своєрідним маркером сучасного мислення про виконавську роль та формотворчі принципи, водночас окреслюючи поступову деконструкцію ієрархії «композитор — текст — виконавець». Наголошено на важливості інтеграції українського досвіду у глобальний дискурс, а також окреслено перспективи вивчення інших природних стихій у музичному мистецтві ХХ–ХХІ століть